Соломія Бобровська, член «Громадянської позиції», екс в.о. голови Одеської ОДА

 

Хто з вас готовий втратити 5 років свого життя і в підсумку побачити, що країна навколо нас розкладається на відсутність безпеки, довіри і сильної державницької позиції?

Ну, матимемо не failed state, а так, сірувату країну третього світу, якій потрібні будуть міжнародні військові адміністрації. Решта – перетерпиться. Не перший раз.

Навряд чи є такі. Але ми тотально стомлені цим черговим глобальним фак-апом, який піднімається на-гора щоразу перед виборами і після революцій.

Я так більше не хочу. А ви?

Мене вже просто вкурвило дивитись на:

кволі і недолугі об'єднавчі симуляційні процеси;

хитрі вертливі відповіді лідерів президентських рейтингів;

вічно розсварений демократичний табір і 35 їхніх кандидатів.

І зовсім не хочу вдавати далі, що це все нормально.

Не нормально.

Бо країна дестабілізована і 5-й рік у війні. Це політики свої персональні амбіції й образи ставлять вище державницької позиції.

Так, я заангажована політичною командою і кандидатом у президенти-2019. Але це не забирає в мене адекватність/раціональність мислення поза кампанією. І мене більше, аніж політична доцільність, непокоять дуже прості питання.

Де молоді і прогресивні політики 30-40 років?

Я про депутатів і активістів з бізнесом, які хочуть бути в парламенті. Чому вони не задають приклад, тон об’єднання і не ведуть за собою? Де вони всі в кризовий момент?

Вибори президента-2019 – для мене якраз кризовий. Особливо зважаючи на те, що робиться на півдні та сході України. Чому вони досі не стали лідерами, за якими йдуть?

Чому не стали прикладами для наслідування, точкою об'єднання?

Виходить, якщо вони не можуть запропонувати адекватне рішення і пропозицію величезній ніші, яка налічує 43% людей, що мають запит на молоде і нове, то чи можемо ми на них взагалі розраховувати як на справжніх гравців у великій державній грі?

Існують до десятка середовищ, члени яких мають політичні амбіції, але і досі ходять колами, вигадуючи новий велосипед. Хоч би що, тільки не об'єднати зусилля і не стати поруч один з одним. У першу чергу, через брак довіри один до одного.

Прикро, бо 30-40 років – це вік не лише молодих політиків. Це вік бізнесменів рівня так званого середнього бізнесу. Вони в нас є. Але ці люди не диктують умови, не тиснуть, не беруть на себе відповідальність.

Де наші цінності і необхідність об’єднання?

Ніхто не придумає хайповішу ідею у 2018 році, на 5-й рік війни з РФ, ніж збереження безпеки і державності. Нудно? Немодно? Неактуально?

Звісно, це десь далеко, не тут і не вас обливають кислотою вранці, коли ви йдете на роботу. Не вас вбивають з рушниці у спину чи нападають з ножем. Не вас нахабно б'ють в обличчя серед білого дня.

І не вас ховають у безіменній воєнній могилі. І не вам водій маршрутки розказує, що він тебе не відправляв воювати, тому і не буде везти безкоштовно. Тобі, атовцю, – на вихід, бо ніхто безкоштовно возити не буде.

Насправді, ці всі історії про кожного з нас. Це про кожного, бо завтра прийдуть і за вами. Гідність, довіра, рука, простягнута другу, одна держава – це те, що мусить нас об'єднати. Інакше світами будемо просити гроші і шукати місце під чужим сонцем. Чи вірю я в можливість об'єднання? Так. Ми можемо об'єднатися і навколо цінностей, і навколо особистостей.

Це непопулярна теза – про особистості. Але допоки ми будемо грати вдовгу і шукати умовного українського Макрона, то більшість з тих, хто хоче діяти вже, просто емігрують, а "Опоблок" у цей час створить фракцію у ВР. А там недалеко, щоб Медведчук розказував, що нам робити з Донбасом і Кримом.

Ми ж не про таке мріяли, чи не так?

Якщо вже майже прогавлена можливість єдиного кандидата на президентських виборах, то чи матимемо ми спільну платформу на парламентських?

Як на мене, ми зобов’язані це зробити. Більше того, чесно сказати виборцю, що ми готові і хочемо взяти на себе відповідальність.

Настав час приймати рішення не тим, хто 25 років у політиці, а тим, хто виріс на інших цінностях, кому болить і хто не переживає за свої офшори за кордоном.

У нас може не вийти все зразу. Але краще робити помилки і вперто йти вперед, витягуючи країну, а не останні гроші з неї, щоб поповнити свої рахунки у світових банках.

Нам прогнозують, що наступний парламент буде мало чим відрізнятися від попереднього за якісним складом. Не виключено, що може бути ще гіршим від нинішнього. Молоді не здатні будуть викристалізуватися у щось вагоме в парламенті, у тих, з ким будуть рахуватися.

І, відповідно, ми будемо далі жити за чужими правилами слабкої країни. А покоління 30-40 остаточно втратить шанс змінювати країну на сучасну, модернову, комфортну і сильну.