В Україні з’явилась нова громадська організація «Українська народна варта». Очолив її тернополянин, депутат Тернопільської міської ради від «Громадянської позиції», член Ради партії Петро Ландяк. У житті політика нещодавно відбулись не лише громадські, а й партійні зміни. Тож про згадані зміни, нинішню і, ймовірно, майбутню ситуацію в державі, а також про перспективні плани новоутвореної громадської організації – в інтерв’ю з Петром ЛАНДЯКОМ.


– Петре Дмитровичу, донедавна ви очолювали іншу громадську організацію, яка головно займалась житлово-комунальними проблемами. Якими зараз будуть пріоритети?

– Пріоритети будуть ширшими. І часу для цього, надіюсь, у мене тепер буде більше. Адже, як відомо, я склав повноваження голови обласної партійної організації «Громадянська позиція», і тепер, разом з однодумцями, більше часу приділятиму громадській роботі. Плануємо суттєво розширити спектр діяльності. Тому нещодавно прийняли рішення про перейменування громадської організації «Асоціація споживачів житлово-комунальних послуг» в «Українську народну варту». Хоча, основним своїм напрямком залишаємо житлово-комунальну сферу. Однак, нас турбують проблеми забудови міст і сіл, непокоїть стан екології. Ми не будемо стояти осторонь проблем села, фермерства та інших важливих і болючих питань життя громадян.

– Влада вже 28 років обіцяє і обіцяє, а понад дев’яносто відсотків українців живуть все гірше і гірше… Закордонні заробітки стали звичним явищем. Чому люди виїжджають зі своєї країни?

– Особисто для мене причина абсолютно зрозуміла: влада в Україні від самих початків Незалежності стає все гіршою й гіршою. В країні процвітає корупція. В цьому якраз і є найбільша проблема.

Ще рано давати оцінку новій сьогоднішній владі, основу якої складає партія «Слуга народу». Треба визнати: перші кроки подавали надію, що є відрадним. Але, при цьому я за дужки ставлю ІНІЦІАТИВУ керівництва держави щодо обігу землі сільськогосподарського призначення, до чого ми НЕ ГОТОВІ і СПІШИТИ З ЦИМ НЕ МОЖНА!

– Як, на вашу думку, зараз діяти з мораторієм на продаж землі?

– Це питання потрібно ґрунтовно готувати. Бездумний продаж землі може нести з собою ризики втрати державності. Різні країни по-різному підходять до цього дуже важливого земельного питання, однак кожна з них насамперед дбає про забезпечення інтересів своїх громадян.

Так, в Ізраїлі 90 відсотків землі сільського господарства знаходяться у державній власності, і 10 відсотків – у колективній. А приватної землі взагалі немає. При цьому, країна більше експортує продуктів харчування, ніж імпортує!

Є й інші приклади. В Канаді 90 відсотків землі у державній власності, і ця країна має добре розвинуте сільське господарство, переробку , а також – значний експорт уже переробленої сільськогосподарської продукції.

У США, країні з найбільш ліберальною економікою, понад 40 відсотків угідь знаходяться в державній власності. І в цій країні потужно розвинуте дрібне фермерство.

Усі ці успішні країни ефективно захищають свої інтереси через гарантію державної власності на землю.

Продовжу з конкретними прикладами. Якщо взяти Німеччину і Польщу, то там домінує приватна власність на землю сільськогосподарського призначення. Однак, в Німеччині – декілька мільйонів фермерських господарств. Там купити навіть 5 гектарів у місцевої влади може особа, яка більше 5-ти років проживає в конкретній громаді (а їх там 14000), і при цьому займається сільським господарством та має спеціалізовану освіту. Ідентична система діє і в Польщі. Тому, в цих країнах іноземцям скупити землю практично неможливо, як і неможливо громадянам цих країн стати земельними латифундистами.

Німці та поляки чудово розуміють до яких проблем може призвести монополізація на володіння землею. Тому в питанні обігу землі нам потрібно бути дуже обережними й діяти виважено.

Я, маючи у своєму володінні успадковану від своєї матері земельну ділянку, розумію потребу власності на землю. І вважаю, що для вирішення проблем людей, які не мають спадкоємців та потребують коштів, лише держава може бути покупцем землі у них. І держава має проводити цей викуп землі за європейськими цінами. А на першому етапі відкриття ринку землі державний бюджет можна наповнити, якщо перекрити контрабанду, ліквідувати відмивання коштів через офшори, знизити, для початку, хоча б удвічі, обороти тіньової економіки.

– Давайте, про газ поговоримо. Здається, саме ціна на блакитне паливо наочно і яскраво демонструє, що таке справжній монополізм…

– «Газова» тема викриває не тільки монополізм, а й ганебні несправедливість і зловживання. От, скажіть, про яку мораль керівників «Нафтогазу» і керівників держави можна говорити, якщо зарплата голови згаданого відомства та всіх його заступників у 2018 році була в межах 4-ох мільйонів гривень в місяць? Немає моралі.

А де ж вони беруть гроші на таку зарплату? Моя відповідь така: у тих, в кого зарплата в межах 3-5 тисяч гривень і пенсія 1500 гривень.

Це ознака безмежного цинізму влади. Влади, яка постійно бреше, лукавить, грає на національних почуттях та патріотизмі.

Також надзвичайно високі та економічно необґрунтовані зарплати у керівників української залізниці та енергетичної сфери. Тут доречним буде просте порівняння. У Франції найвища посадова особа, навіть найбільшого державного підприємства, може мати зарплату не вищу, аніж у 20 разів, від мінімальної платні в країні. Тобто, у нас ця цифра, за елементарним розрахунком (4700*20) мала б дорівнювати – 94000 гривень, а не, перепрошую, – 1, 2, 3 чи 4 мільйони на місяць. Це, враховуючи зарплати простих українців, просто ганебно і недопустимо.

А скільки коштів ще «відмивається» на українських великих державних підприємствах?

– І який ваш рецепт? Що робити? Хоча в Україні парламентсько-президентська форма правління, очевидно, багато все-таки залежить від «першого» керівника?

– Без сумніву, залежить. Якогось конкретного рецепту зараз «виписувати» не стану, але скажу так: звичайно, найкраще мати свого, скажімо, Лі Куан Ю, який буде діяти на засадах справжнього патріотизму до свого народу. Але такого керівника ми ще не мали… Чи стане ним Володимир Зеленський? Поживемо – побачимо. Але, я точно знаю: не можна складати руки й чекати, придивляючись у бездіяльності – чи стане український президент таким, як колишній лідер Сингапуру.

– З тезою «не складати руки» – сперечатись важко. Зрозуміло, що треба діяти. Але як?

– А так, як давно вже діють в Європі…Я неодноразово говорив і писав про те, що, наприклад, в Німеччині 70-80 відсотків людей є членами громадських організацій. Вони об’єднуються за спільними цінностями, за спільними інтересами.

Об’єднавшись, небайдужі педагоги впливають на зміст реформ, чи на прийняття законів в галузі освіти. Медики – в сфері охорони здоров’я. Архітектори – в питаннях містобудування. Підприємці та бізнесмени – в економіці, податковому законодавстві. Екологи дбають про збереження довкілля. Правники слідкують за дотриманням норм і за розвитком засад права…

Всі ці громадські організації на високопрофесійній основі моніторять і контролюють дії влади. Тримають свою владу максимально в рамках, не даючи їй відійти від норм, правил і законів. Тобто, тримають її за «горло». Тому там корупція менша, бізнес вести легше, є конкуренція. А там, де є цивілізована конкуренція, – ціни і тарифи нижчі, адже дія законів все ставить на свої місця.

В Європі люди не обмежуються тільки тим, що я, мовляв, проголосував на виборах, і все – моя активна громадянська роль закінчилась. Ось до цього і треба йти нам, українцям. І ми не повинні піддаватись спокусі власної вигоди, голосувати та агітувати за гроші. Як люди зараз кажуть? Політики – всі однакові, тільки одним дають більше грошей, іншим – менше, а комусь взагалі – дулю. Отже, треба розуміти: тим кандидатам у депутати, які справді хочуть змінити країну, зменшити зловживання – грошей за їх прагнення до правди, порядку і справедливості, ніхто не дасть. І тому треба, щоб виборці, замість мільйонів, віддавали цим політикам свої голоси. По-іншому нічого доброго не вийде.

– Ви давно й активно займаєтесь політикою, неодноразово були і залишаєтесь депутатом. У 2011-ому році працювали заступником міського голови Тернополя. Тож знаєте, які проблеми зараз найболючіші для міста.

– Звичайно знаю. Це – проблеми, пов’язані із забудовою обласного центру, використанням його землі, з тарифами та роботою комунальних служб. Ще у 2012-2013 роках я порушив проблему Детальних планів забудови Тернополя. У 2015-2016 роках, за моїм наполяганням, склали план розробки Детальних планів. Прикро, що ця робота йде повільно. З Детальними планами у нас не було б проблем із будівництвом і розміщенням споруд. Вже почату справу не полишу, і надалі працюватиму, щоб цю роботу пришвидшити. І ще – про житлово-комунальне господарство. Скажу відверто – радує, що прижилась моя, як заступника міського голови, вказівка керівникам ЖЕКів міста, яку я дав у 2011 році, щодо необхідності покриття парапетів будинків цинковою бляхою, адже їх руйнування ставало небезпекою для проживання людей. Зараз це вже роблять по всьому місту, як при поточних, так і під час капітальних ремонтах дахів. Я вимагав, у першу чергу забезпечити збереження основних конструктивів будинків, влаштування водовідведення та недопущення підмивання фундаментів і підвалів будинків. Мені приємно, що доволі масово проводяться, як я ініціював, ремонти вхідних дашків з їх покриттям захисними матеріалами. Це свідчить, що добрі починання приживаються. Однак, і далі маємо проблеми зі звітністю ЖЕКів перед мешканцями будинків. Є серйозне недопрацювання з реагуванням ЖЕКів на звернення людей. Треба також настирливо і професійно рухатись у напрямку ефективного покращення ситуації з обслуговуванням житлових будинків.

– Чи має намір громадська організація «Українська народна варта» виходити на всеукраїнський рівень?

– Ми вже почали цей процес. Але, звичайно, головні зусилля зосередимо на роботі з покращення життя у рідному Тернополі, і в нашій області.