Соціальна справедливість для українців — це насамперед рівень пенсій і зарплат y державному секторі економіки. Зараз в Україні зовсім немає соціально виправданої системи рівня зарплат і пенсій. Деякі українські чиновники (державні службовці) мають зарплати на рівні 200 тис. грн на місяць, тим часом як переважна більшість отримує менше 10 000 грн! У пенсіонерів ситуація ще гірша. В Україні є пенсіонери з пенсіями 25–50 тис. грн, тоді як більшість пенсіонерів виживають на 1,5 — 3 тис. грн. Зарплати керівників державних підприємств сягають одного-двох млн грн, причому більшість з них збиткові!

Моя пропозиція (яка базується на досвіді країн ЄС) полягає в тому, щоб зафіксувати максимальну зарплату чиновникам на поточний рік і зробити її залежною від середньої зарплати в країні за останній місяць минулого року. Найвища зарплата має бути у президента та прем’єр-міністра — 10 середніх зарплат. Наприклад, середня зарплата в грудні 2018 р. в Україні становила 10573 грн, це означає, що зарплата президента України в 2019 р. мала
бути 105730 грн на місяць. Зарплата керівників антикорупційних органів — 8 середніх зарплат — 84584 грн. Зарплата українського міністра має становити 9 середніх зарплат — 95157 грн, народного депутата (з усіма грошовими виплатами) 5 середніх зарплат — 52865 грн. Залежність зарплат міністрів і депутатів від середньої за останній місяць попереднього року є ключовим у матриці соціальної справедливості. Хоче українська еліта, включаючи суддів і прокурорів, збільшення своїх до­ходів, — нехай для цього забезпечить зростання доходів пересічного українця!
Мінімальна пенсія має становити 50 % від мінімальної зарплати. Максимальна пенсія, яка виплачується за солідарною системою, не може перевищувати мінімальну більш як у 5 разів. Мінімальна зарплата в 2018 р.- 3723 грн, тоді мінімальна пенсія мала би становити 1862 грн, а максимальна - 9310 грн. Такі обмеження максимальної пенсії стосуються всіх громадян України, і президента, і Голови НБУ. Максимальні зарплати керівникам державних підприємств, банків і організацій (наприклад, НБУ), які створюють дохід, можуть перевищувати середню також у 10 разів. Керівництво підприємств, які генерують прибутки і сплачують дивіденди до державного бюджету, можуть отримувати бонуси, але їх розмір обмежується 1 % від сплачених державі дивідендів, або 0,5 % від сплаченого y бюджет податку на прибуток.
Ключовими елементами матриці соціальної справедливості є вік виходу на пенсію та трудовий стаж. Саме через них суспільство будує справедливий перерозподіл доходу між поколіннями. У розвинутих країнах Західної цивілізації справедливим вважається такий перерозподіл доходів між поколіннями, який дає змогу пересічній людині, вийшовши на пенсію в 65 років, достойно жити ще майже 20 років! Трудовий стаж у 35 років y ба­гатьох країнах дає можливість вийти на пенсію раніше — y 60 років. Така пенсійна система гарантує європейцям пенсію в розмірі 50–60 % від їх­ньої зарплати. Той, хто хоче мати більшу пенсію, створює свої приватні пенсійні фонди. Я вважаю, що європейська модель є цілком прийнятною для українців. Аргументи, що середня тривалість життя в Україні значно менша, ніж y цивілізованих європейських країнах (71 рік проти 81), — неправильні. Якщо людина в Україні дожила до раціонального пенсійного віку — 65 років, то вона житиме ще
майже стільки (приблизно на 2–3 роки менше), як пенсіонери в країнах ЄС. Українці мають зрозуміти: краще працювати довше і жити довше і багатше, ніж так, як зараз: працювати мало, жити бідно і недовго!
Є ще одна проблема, яка заважає Україні перейти до справедливого перерозподілу доходу між поколіннями: чисельність пенсіонерів — 12,2 млн
в 2016 р., чисельність офіційно працюючих— 10 млн. Причому серед офіційно працюючих пенсіонерів (це ті, хто робить внески до соціальних фондів)
2,6 млн чол.
Якщо взяти за приклад середню країну Західної цивілізації, то пропорції між числом працюючих (ті, хто сплачує податки на утримання пенсіонерів)
і числом пенсіонерів розраховуються приблизно так: чисельність пенсіонерів може максимально сягати 20 % від чисельності населення (звичайно, для країни краще дотримуватися мінімального значення 15 %), а чисельність працюючих має становити 50 % від населення країни. Отже, якщо накласти ці нормативи на Україну, отримаємо такі цифри. Чисельність населення — 42 млн, чисельність пенсіонерів — 8,4 млн, чисельність офіційно працюючих— 21 млн. Такими мають бути справедливі та ефективні пропорції українського трудового потенціалу.
Виникає запитання: де знайти і як повернути в офіційний трудовий простір України приблизно 11 млн? На перше питання відповідь дуже проста: приблизно 4,2 млн сховалися між пенсіонерами (в Україні дуже багато молодих пенсіонерів у віці 45–50 років), решта — 6,8 млн — працюють за кордоном або в Україні нелегально і не сплачують внесків до соціальних фондів. Лише радикальне скорочення соціальних внесків та податків (вони мають бути меншими, ніж витрати на ухиляння від оподаткування), а також масштабне кредитування малого бізнесу та прямі іноземні інвестиції повернуть українців з нелегального сектору та інших країн в легальний трудовий простір України.