Колишній помічник Путіна талановитий економіст Ілларіонов (який завдяки Гордону є дуже популярний в Україні), разом з іншими незалежними агентами впливу Росії (наприклад, респектабельним Невзоровим) продовжують майстерно фальсифікувати історію України і Росії. Ілларіонов виводить державність Росії з Давньої Русі (Київської Русі). Таким чином, він разом з Путіним краде нашу українську історію та заперечує ординські (татаро-монгольські) коріння державності Росії. Саме цей фальшивий постулат історії Росії веде до другої помилки Ілларіонова: він стверджує, що російська цивілізація є спадкоємницею візантійської (східно-римської) цивілізації, включаючи християнську православну церкву. Груба помилка.

Раджу йому прочитати IV главу моєї книжки «Антиукраїнець» - «Україна і боротьба (війна) цивілізацій». Пропоную і Вам ознайомитись з досить цікавими і важливими фактами про світові цивілізації: «Самуель Гантінгтон — найбільш авторитетний дослідник сучасних цивілізацій — виділяє дев’ять цивілізацій: західну, латиноамериканську, африканську, ісламську, синську (китайську), індуїстську, православну, буддистську та японську.

Я знайшов у підході Гантінгтона досить значну помилку. Православної цивілізації не існує — є Московсько-православна цивілізація. Справа в тому, що цивілізація об’єднує людей і народи на підставі їхньої усвідомленої культурної ідентичності, складниками якої є мова, історія, релігія, звичаї, соціальні інститути, міфи, герої і навіть казки та тости.

Суттєву цивілізаційну відмінність між православними країнами я на своєму досвіді відчув, представляючи в ЄБРР на посаді виконавчего директора інтереси таких православних країн, як Румунія, Молдова, Вірменія, Грузія і Україна в 1993—1996 роках. У ті часи я багато спілкувався з керівниками вказаних країн та з їхніми бізнес елітами.

Комуністична ідеологія і соціалістична економіка довели ці країни до крайніх форм злиднів. Мої перші відрядження в ці країни чітко зафіксували в пам’яті такі фраґменти: в готелі Бухареста не було мила та опалення; в аeропорту Кишенева наш літак оточила зграя голодних дворових собак; в Єревані в літаку не було води і дверей в туалет, а пальне для літака на рейс Єреван—Лондон майже 12 годин шукали озброєні люди; в Тбілісі посадочну смугу для нашого літака показували за допомогою багаття (перед посадкою в Тбілісі зникла електрика), а в Києві середня зарплата була 10 дол. в місяць, а інфляція 10000% на рік.

Незважаючи на такі злидні вказаних п’яти країн, воля чотирьох з них вела їх на Захід, до ЄС: в румунів я це відчув в їхніх спогадах про належність країни до Римської імперії, у молдован — через гордість за їхні найбільші в світі винні підвали і бажання залити Європу молдавським вином (в Росії тоді і зараз сухе вино майже не пили — пили лише водку та інколи солодке і міцне, зі спиртом вино); грузини та українці завжди відчували тиск і загрозу з боку Росії і бажали бути у складі цивілізованої Європи. Вірмени дивилися на схід, вони навчилися обережно дружити з Росією, яка інколи захищала їх від турків.

Відмінність в культурах православних країн я відчував навіть у їхніх тостах. Не буду вдаватися в деталі, але не можу тут обійти увагою випадок з останнім міністром закордоних справ СРСР і першим президентом Грузії E. Шеварнадзе. Перший візит нашої делегації ЄБРР до Тбілісі в 1994 р. було зірванo проросійським керівником (господарем) Aджарської автономної республіки Грузії. Абашидзе, який просто за допомогою танку, по суті, примусив нашу делегацію бути гостями в його резиденції. Він дозволив керівництву Грузії прибути на його територію для переговорів. Про які кредити й інвестиції можна тоді було говорити. Другий візит великої делегації ради директорів ЄБРР до Тбілісі відбувся вже одразу після замаху на життя президента Грузії E. Шеварнадзе в серпні 2005 р. Він сам та його оточeнння були впевнені, що за замахом стоїть Росія. Може, тому наприкінці тривалого нічного застілля і тостів всіх його міністрів та гостей E. Шеварнадзе запропонував випити за жінок. Тоді я запитав його, чому росіяни третій тост завжди п’ють за жінок, а ви це зробили наприкінці застілля? Його відповідь була дуже мудрою і патрiотичною: «Pосіяни після третього келиха вже про жінок не думають, вони слабаки, а ми, грузини, і після тринадцятого келиха думаємо про наших жінок, ми різні...»

Тому я, трохи виправляючи Гантінгтона та інших мислителів Заходу, виділю окрему Московсько-православну цивілізацію із центром у Росії, яка відрізняється від західного християнства через свої візантійські корені, трьохсотрічне татарське ярмо, бюрократичний деспотизм і обмежений вплив на неї Відродження, Реформації, Просвітництва. Цікаво, що саме ці моменти відокремлюють Україну, яка мала періоди Відродження і Просвітництвa, від Росії.
Цивілізаційний вибір — дуже важливий фактор зовнішньої та внутрішньої політики великих країн, особливо Росії, США і Китаю, які є ключовими країнами відповідних цивілізацій. Як я вже зазначав: y сучасній історії спочатку війни точилися між королями, потім — між державами та імперіями. У ХХІ столітті починаються війни між цивілізаціями за їхні цінності.

По суті, президент Росії сам є рабом або заручником Московсько-православної цивілізації (так само, як, наприклад, Меркель і Макрон — Західної) – і саме тому він має право та обов’язок захищати свою цивілізацію від зовнішніх і внутрішніх загроз. Я так не вважаю, — але моя думка, як і обурення не лише українців, а й усіх європейців, нічого не значать. Логіка дій лідерів ключових країн цивілізацій значно сильніша за думку народів інших цивілізацій. Саме в Україні Росія і Путін бачать загрозу Московсько-православній цивілізації. Тому — війна.

Тривалий час Україна стояла однією ногою на ґрунті «руского міра» (Московсько-православної цивілізації), а другою — на ґрунті Західного світу. Вибір України було зроблено в 1991 році. Україна стала частиною Західної цивілізації. Але кордони між цивілізаціями не завжди збігаються з кордонами між країнами. Там, де державний кордон не збігається з етнічними, релігійними, мовними, культурними кордонами, — виникають лінії розламу між цивілізаціями. Навколо цих ліній і виникають війни чи конфлікти. На відміну від Львова, Києва чи Одеси, — Донбас і Крим зараз навряд чи можна віднести до Західної цивілізації. Навіть без втручання Росії (а таке важко навіть уявити) необхідно десятки років, мільярдні інвестиції і активна культурна політика вестернізації та українізації цих регіонів для їх м’якої інтеграції в культурний український простір, а отже, до Західної цивілізації. Таким чином Україна опинилася в епіцентрі боротьби між Західною та Московсько-православною цивілізаціями».

Я вже колись писав, що не буду гадати чи є в Росії еліта яка знає, що Росія до Русі і західної цивілізації не має прямого відношення, лише через Україну, яку Московія захопила і обібрала у 17 ст. завдяки зраді чи помилці Б. Хмельницького. Навіть ті хто про це знає будуть свідомо займатися фальсифікацією історії, як звичайні пропагандисти Кремля. Чому? А як зізнатися навіть собі, що Московія, після захоплення України за допомогою, між іншим, антиукраїнців (православних попів, перш за все) вкрала в України все – історію, назву країни, церкву, еліту, пам’ять? Не змогли вкрасти лише українську душу, мову та волю до відродження української нації і держави. Тому вже не лише в Росії, але і в Європі і США панує тотальна свідома і підсвідома брехня про історію Росії і тонка пропаганда її цінностей.

Українці мають вчитись у росіян, як вести пропаганду своїх цінностей на різних рівнях і навіть в різних країнах, наприклад, Соловьйов в Росії, Ілларіонов в США, Рар в ФРН. І всі вони разом в Україні.

А українцям я скажу - може вже прийшов час повернути назад вкрадену назву нашої країни? Україна-Русь – так правильно зараз, у 21 ст. називати Україну. Про це писали ще Грушевський, Франко та багато інших істориків і діячів культури. А от про що вони не писали – це як правильно називати по-українськи Росію. Для мене очевидно – так як її, Росію, називає весь цивілізований світ – «Russia» – читається і вимовляється «Раша». Отже, назва країни – Раша, росіянин («русский») – рашин, росіянка – рашина, росіяни – рашини.
Якщо ми це зробимо, то допоможемо не лише собі, але і Путіну, і Ілларіонову. Вони нарешті зрозуміють, що українців називали руськими до 18 ст. (до того часу, коли з’явилася країна Росія). Нагадую, що сучасна Росія, між іншим, з’явилась лише у 1721 р. – раніше цю країну московити називали Московським царством, яке було створено у 15 ст. за допомогою Золотої орди.

Отже, українці - це сучасні руські, а рашини (росіяни) - це сучасні московити! Українці - нащадки Русі, а рашини - Золотої орди! І цим треба пишатися і нам, і рашинам. Золота орда (Монгольська імперія) - величезна давня цивілізація, яка зараз перетворилась на рашинську чи московсько-православну цивілізацію. Тому, Ілларіонову, Путіну, Невзорову та іншим відомим рашинам є чим пишатись.