У рамках спецпроекту “Кава з депутатом”, 032.ua продовжує зустрічатися із міськими обранцями Львова, пити з ними каву та розпитувати про їхню роботу. Цього разу ми зустрілися із головою фракції «Громадянська позиція» у Львівській міській раді - Юрієм Кужелюком.



Досьє:

Народився у вересні 1950 року. У 1972 році закінчив радіотехнічний факультет у Львівському політехнічному інституті (зараз — Національний університет «Львівська політехніка»). Свого часу був заступником керівника управління поліграфії та телерадіопростору у Львівській ОДА, перед тим служив в армії, працював у СКТБ ФМІ НАНУ. З 1998 до 2002 року був депутатом Львівської обласної ради, з 2002 року донині є депутатом Львівської міської ради. Голова ГО «Спільнота» з 2010 року. Входить у постійну комісію з питань фінансів та планування бюджету.

* * *

Пане Юрію, якою, на Вашу думку, є проблема №1 у Львові?

Важко сказати. Проблем у Львові є багато, і №1 залежить від того, з якої сторони дивитися. Якщо з точки зору міської господарки, то це — транспорт, тому що у нас, фактично, не функціонує управління транспорту і зв’язку. Ця галузь ніким не керується, вона перебуває, в основному, в тіні, і звідти її дуже важко видобути. На інших напрямках більш-менш щось робиться, принаймні, хоч знаєш, що і куди, а транспорт — це найскладніше.

Хто б, на Вашу думку, міг допомогти Львову вирішити транспортне питання?

Міський голова мав би приділити значно більшу увагу цьому напрямку. Бо суть не тільки в тому, щоб купити трамваї чи тролейбуси (хоч це також є проблема), а в тому, щоб працювала структура, яка би відповідала за цю ділянку, і коли ми говоримо про управління, щоб вона управляла перевізниками, а не перевізники нею.



У міській раді Ви провели майже стільки ж часу, як і міський голова Андрій Садовий. Чому не балотувалися на посаду очільника Львова?

На чотири роки більше. Я ніколи не мав такого бажання — бути міським головою, аналогічно, як і не мав бажання бути депутатом Верховної Ради. Не хочу і все. Кожен повинен займатися тим, що йому до душі. Я вважаю, що міський голова повинен бути молодою людиною, у віці Андрія Івановича, скажімо. На виконавчих службах повинна бути людина молода, активна, яка хоче щось змінити. Це я про будь-якого міського голову кажу. А депутат може бути й трохи старшим, з досвідом, щоб розбирався в житті.

Коли у Львові був пік сміттєвої проблеми, Ви з колегами запропонували інноваційний підхід. Маю на увазі газовий генератор. У чому полягає ця ідея?

Це не я запропонував, а винахідник газового генератора. Його ідея полягає у піролізі сміття. Ми з моїм колегою Романом Іванцівим поїхали в Радехів подивилися як він функціонує. Винахідник спалив сто мішків сміття. Ми це побачили на власні очі, виміряли продукт спалення газоаналізатором й запропонували використати у Львові. Проте ця ідея нікого не зацікавила ні в місті, ні в області. У області терміново почали шукати сонми інвесторів та масово «будувати» якісь заводи, яких ми не бачимо. Місто діяло за принципом «закордон нам допоможе»: знайшли французьку фірму, яка зробила «геніальний» висновок, що переробний завод найоптимальніше будувати на ТЕЦ-2. Це те, про що, ваш покірний слуга говорив ще за каденції Буняка. Але, нема пророків у своїй Вітчизні.



Якщо порівнювати роботу міської ради цього скликання і попередніх, щось змінилось?

Якщо сказати відверто, то найсильнішою була каденція 2002 — 2006 року. Тоді депутати обирались по мажоритарних округах. Це були достатньо сильні люди, які досягнули чогось в житті і не було відчутно партійного впливу. Навіть, якщо партійні боси з Києва пропонували щось нам тут, то вистачало характеру сказати: «Вибачайте, панове. Ви займайтесь державною політикою, а ми тут самі розберемось». З кожною каденцією партійний вплив згори збільшувався і, відповідно, це переходить до пониження рівня міської ради.

Що Ви маєте на увазі під «партійним впливом»?

Команди поступають зверху, як голосувати по якому питанню, кому до кого бути в «апазиції», як висловлювався незабутній Янукович.

Є якісь приклади?

Ну, воно ж видно. (Сміється, - авт.) Воно ж видно, хто в міській раді є в постійній опозиції до всього, яка фракція веде себе на рівні держави абсолютно протилежно до того, як у місті.



Усі звинувачують Садового у тому, що він не вирішив проблему Грибовицького сміттєзвалища і довів його до критичного стану. Але про цю проблему говорили давно. Чи депутати попередніх скликань намагалися її якось вирішити?

Вперше на Грибовицьке сміттєзвалище мене привезла світлої пам’яті Віра Лясковська, яка давно займалася тією проблемою і була, мабуть, у Львові найбільш компетентною у цьому питанні. Я там побачив, як воно було… За ці роки я не чув, щоб хтось виходив на трибуну і палко переконував зал: «Вкладаймо гроші в Грибовицьке сміттєзвалище». Звичайно, питання підіймалося, але, скажу відверто, ніхто тоді з теперішніх великих очільників та громадських діячів, які тепер говорять про те, що це треба було вирішити, раніше великої активності не проявляли, Не було такого. Був підхід: збудуємо їм ділянку дороги, поремонтуємо школу, щоб відстали. У цьому грішні всі.

Ще давніше Андрій Садовий зустрічався з мешканцями Грибович і переконував, що там не буде сміттєпереробного заводу. Але зараз він говорить про те, що треба будувати завод....

Заводу в Грибовичах не може бути, бо там уже справо зайшла задалеко. Я скажу більше, колись фірма «ГАФСА» збудувала станцію дегазації сміттєзвалища. Вона працювала. Більша частина Грибовицького сміттєзвалища була вкрита шурфами, які були з’єднані трубопроводами і збирали газ метан. Стояла установка, яка відділяла з того газу вологу і він горів у факелі. Просто це все треба було розвивати далі, тобто додати генераторну установку й виробляти електроенергію. Так, як зараз роблять у Ужгороді. На превеликий жаль, фірму звідти вигнали, це все зруйнували, поламали… А роботи, між іншим, були виконані за так звані «кіотські» гроші, тобто місто в дегазацію не вкладало ні копійки. Але це все знищилося, бо було дуже багато людей, зацікавлених, щоб залишалося все так, як було: починаючи від звичайного бомжа, який там збирав речі, і закінчуючи… не знаю ким… Це напівкримінальний бізнес був.



Як представник міської комісії з питань фінансів та планування бюджету, чи можете розповісти, на що Львів витрачає найбільше грошей?

Міський бюджет ділиться на загальний фонд і фонд розвитку. Загальний фонд це видатки на освіту, медицину, культуру, спорт та інші проблеми. Фонд розвитку… Місто взяло досить велику кількість кредитів, які треба обслуговувати — це «водяний» кредит, по якому ми вже давно отримуємо воду і вже забули, що таке нема води. Тепер нема води півгодини, вже мешканці кричать: «Ґвалт!». А раніше ж було… Також це - ремонт трамвайних ліній, той же славнозвісний трамвай на Сихів та ще багато проектів. Тепер є проект електронного квитка, і думаю, він повинен би нарешті вивести транспортну галузь в якесь цивілізоване русло. Ну і, звичайно, ремонт доріг та інженерних комунікацій, закупівля трамваїв, тролейбусів, автобусів тощо.

Раніше у інфопросторі Ви говорили про те, що Львів близький до техногенної катастрофи. У чому це проявляється?

Це стосується не тільки Львова, а й усієї України. Розумні люди писали ще на початку 2000-х років, що Україна стоїть на порозі техногенних катастроф, бо все, що створено руками людини, має властивість старіти, ламатися і зазнавати аварій. Оскільки за 25 років щодо модернізації було зроблено дуже мало, це й почало відбуватися. Техногенна катастрофа — це те, що сталося на Грибовичах; це коли у місті був той сморід і тут би не кавою пахло, а чимось іншим. Благо, схопилися, вклали гроші і проблему запаху вдалось ліквідувати. Це провал каналізаційного колектора на вулиці Червоної калини. Ніхто не говорить про очисні споруди на вулиці Пластовій, які в дуже складному стані. Якби не той «водяний» кредит, який ми взяли, завдяки чому вдалося трошки привести до пуття споруди, то в нас би була значно гірша проблема зі стоками, які мають очищатися. Багато аеротенків повиходило з ладу… Часом великі мудрагелі кажуть, що ми «закопуємо» гроші у бетон. Як ми не «закопаємо» гроші у бетон, він провалиться і тоді буде гріш ціна всім наземним надбудовам. Без фундаменту не встоїть жодна будівля у прямому і переносному розумінні. Спробуйте прожити без тепла, світла, води і каналізації.



Повернімося до транспортної проблеми. Нещодавно Асоціація перевізників Львова заявила, що треба підняти ціну на проїзд в міських автобусах до 6,80 грн. На Вашу думку, якою має бути ціна?

Того ніхто зараз не скаже. Тому що не ведеться в цій галузі жодного обліку. Розрахунки виходять за принципом трьох російських «П»: пол, потолок, пополам. Вся готівка — це «чорний нал», адже в місті обертається до мільярда гривень на рік. Ніхто не веде жодного обліку. Звичайно, ми розуміємо, що пальне дорожчає, що зарплати треба підвищувати і зараз у нас назріває ще одна катастрофа — брак робочої сили. У нашому АТП не вистачає 60 водіїв, а 30 є таких, що вже треба звільнити (вони хамлять і т. ін.). Але не можна, бо нема кому їздити. У нас народ їде масово на заробітки в Польщу, нема кому працювати. Та й спеціалістів не густо. Ми не виховували фахівців робітничих спеціальностей: всі хотіли бути юристами, економістами, міжнародниками, тобто ходити з течкою і мало що працювати. Попробуйте зараз виточити елементарну шайбу — токарів, слюсарів, фрезерувальників, водіїв врешті-решт, інших різних робітничих професій ми не готували. Виховували гуманітаріїв, а світ є матеріальним, все треба зробити руками і вміти це.

З Вашого погляду, коли у Львові остаточно впровадять електронний квиток?

За тими даними, що я маю, це би мало початися в 2019 році. Справа рухається, але тут є велика кількість проблем. Ідея електронного квитка полягає у зміні принципу оплати: платити не за кількість перевезених пасажирів, а за кількість наїжджених кілометрів. І тоді водій не буде чекати, доки пасажирів наб’ється, як оселедців; він не буде з’їжджати з маршрутів зранку і ввечері, не буде маршрутів «козирних» і таких, які слабо оплачуються. Ідея яка: ви заходите в автобус, валідуєте карточку і з вашого рахунку списують вартість квитка. Якщо ви пенсіонер чи пільговик, все одно мусите вставити у валідатор свою карточку для обліку. Лише тоді, коли все це зафункціонує, ми зможемо визначити, скільки людей їздить, скільки вони платять і тоді — яка може бути вартість квитка, поділивши всі затрати на кількість перевезених пасажирів. Оплата буде «по-білому», з цього будуть платитися податки. Але є одна небезпека: коли ми побачимо, скільки в нас є пільговиків, на міський бюджет може лягти сильне навантаження. Адже перевізники скажуть: «Вибачайте, місто, кілометри ми наїздили, платіть. А проблема збору грошей і пільг – Ваша». Скільки це буде, ми не знаємо.



У цьому контексті, чи доцільно ввести монетизацію і змусити пільгові категорії населення частково платити за проїзд?

Це можна робити тільки на рівні держави. Не можна, як колись казали, будувати комунізм в окремо взятому колгоспі. Ідея монетизації час від часу спливає, а потім, коли помножать кількість людей, які потребують тих пільг, на суму пільги, виходить така цифра, що про неї одразу забувають. Вперше про монетизацію в області почали говорити у 1999 році, коли ще обласною радою керував Степан Сенчук, а головою адміністрації був Михайло Гладій… Тут є два аспекти: один — множення кількості людей на цифру монетизації (після цього тоді це питання зразу відпало), і ще один — перегляд великої кількості пільг. Не може бути кілька десятків (у нас щось 30 чи 40) категорій пільговиків. Великі економіки цього не витримують, не те, що наша.

До речі, Ви ж найстарший депутат міської ради і Ви на пенсії. Чи користуєтеся пільгами?

Ні, я не користуюся. Якими пільгами? У трамваї? Завжди плачу за себе, я так звик.

Зазвичай, Ви їздите в трамваї?

Я живу в центрі і мені особливо їздити не треба. Якщо виникає потреба то їжджу. Я переконався, що у тепер Львові громадським транспортом значно краще і швидше доїхати, ніж автомобілем, де ти стоїш в корках, палиш бензин, а потім їздиш кругами і думаєш куди той автомобіль приткнути. Кудись далі — то так, а по місту… Я не розумію людей, які поставлять той «Ленд Крузер» на тротуарі, перекриють дорогу мешканцям і щасливі, що під’їхали під свій будинок.

А яка у Вас марка автомобіля, якщо не секрет?

Ми користуємося з донькою двома автомобілями — один «Ланос», інший - «Міцубіші Ланцер».



Цього року у газеті партії «Громадянська позиція», Ви згадували, що держава має заплатити Львову борг за Євро-2012. Що це за борг?

Ух, це багато - цілих 170 мільйонів гривень і, між іншим, було по курсу долара 8 грн. Це той борг, повернення якого держава нам гарантувала за будівельні роботи до Євро-2012 — ремонт доріг (Наукова ремонтувалася, мала бути зроблена дорога там, де тепер ТЦ «Victoria Gardens», до аеропорту, Стрийська…). Звичайно ж, держава на чолі зі «славетними» регіоналами, Віктором Федоровичем і Борисом Колєсніковим, нас «кинула». Не тільки нас, тому що революційні події почалися практично в 2014 році тобто цілий рік був, щоб заплатити. Але як тільки закінчилось Євро, зразу усі обіцянки й гарантії були забуті. У результаті, маємо унікальну ситуацію не тільки у нас, але і в інших містах. Зокрема, будівельні фірми виставляють борги за Донецький аеропорт, який був збудований, але за який не було заплачено. Що тепер з Донецького аеропорту? А борги зависли з часів Віктора Федоровича.

Насамкінець, коротеньке бліц-опитування. Як Ви зазвичай проводите вільний час?

Якщо влітку, ми з родиною їздимо в Шацьк на Світязь на два тижні, часом більше; беру дружину, двох онуків. Плавання, велосипеди, серф. Взимку дуже люблю гірські лижі. Упродовж року – як вдасться. Люблю посидіти й «покопатись» в Інтернеті, почитати цікаві речі.

Що любите читати?

Різні речі. У свій час, я довго працював у галузі точних наук… Поки у нас обговорюють питання що начудить Саакашвілі чи де що скаже Юля, то Ілон Маск створює ракету для польоту на Марс, реально постає питання штучного інтелекту… Світ іде вперед — ці речі цікаві. А по телевізору люблю дивитись «National Geographic», «Nat Geo Wild», «Sciens»… Канали, які розширюють світогляд, а не оце, що наші, вибачте, «народні скотиняки» без перерви торочать одне і те ж, і дурять нам голови, як нас люблять.

Якщо говорити про книги, чи є у Вас якась улюблена книга?

Я вже вийшов із віку улюбленої книги. Якщо спитаєте, яку я прочитав останню книгу, то я прочитав два томи, які написав Дід Свирид, чекаю далі. Дуже цікавий і неординарний виклад історичних фактів. Винничука можу назвати. Люблю Юзя Обсерватора. (Сміється, — авт.) Якщо зі старих, то Володимир Висоцький. Те, що ним написано, можна й тепер читати. Ну хіба пісня про Канадчикову дачу (Канадчикова дача – це такий собі підмосковний Кульпарків), це не про наш парламент (Сміється, - авт.)?

Розмовляла: Є. П.,
фото: Ірина Труш.