Пройшов рік після Грибовицької трагедії. Відшуміли протести, спортивного виду громадськість перестала захоплювати сесійний зал міськради, притихли палкі виступи за народ.

Почались арешти перевізників за вільне поводження з коштами міського бюджету. Розгорнулася бурхлива словесна діяльність щодо пошуків полігонів на сміття. Насолоджуємося регулярним обміном люб’язностями між міською, обласною та центральною владою. А результату нема. Тобто є – гори невивезеного сміття і, відповідно, щурі. Останнє ноу-хау – перекриття вулиць з вимогами вивезти сміття, хоча й невідомо куди. І все це коштує бюджету (громаді) Львова 25 млн. грн. в місяць тобто 300 млн. в рік. Львів з неофіційної культурної столиці потроху перетворюється на розносника сміття по всій Україні, викликаючи цим ставлення як до прокаженного.

Розмова сліпого з глухим

А все тому, що господарська проблема тут же була перетворена в політичну. Знайшлося багато охочих нагріти руки на людському горі на славу собі. Замість того, щоб чітко розібратися, скільки того сміття є, що треба зробити в довгостроковій і середньостроковій перспективі і регулярно пояснювати це людям, протягом року, як мантра, повторювалася теза про якісь чудодійні заводи, які перетворять все львівське сміття в нуль. Полеміка між обласним і міським керівництвами, які мали б разом взятися за справу, нагадує розмову сліпого з глухим. У результаті маємо доведену до краю ситуацію, перелякане населення, яке не має довіри ні до кого.

Автор неодноразово виступав зі скромними пропозиціями щодо підходів до вирішення цього питання, проаналізувавши, як це роблять у світі. Проте це було заглушене хором голосів про якихось міфічних інвесторів, закордонну допомогу, пошуків винних тощо.

Ефективні заходи

Вирішення будь-якого питання неможливе без ефективних організаційних заходів і призначення на ключові посади відповідальних людей.
Перед містом стоїть складна проблема, яку в Україні в подібних масштабах ніхто не вирішував:
• будівництво переробного комплексу;
• рекультивація Грибовицького полігону;
• забезпечення тимчасового вивозу сміття до введення в дію комплексу;
• взаємодія з населенням та місцевими органами влади.

Для цього конче необхідний окремий підрозділ, який би цими питаннями займався постійно і готував би проекти необхідних рішень для міськвиконкому та ради. Адже не секрет, що всі гучні слухання «сміттєвого» питання в міськраді протягом року закінчувалися нічим, тобто палкими виступами і виділенням з бюджету чергових мільйонів для оплати перевізникам. Ну не може одна людина, нехай і в ранзі заступника міського голови, дати раду всім цим проблемам, як це було до останнього часу. Слід зауважити, що зрушення з місця є: недавно міська рада створила спеціальний департамент поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ). Призначений керівник Іван Рудницький – кваліфікована і авторитетна людина – приступив до роботи. В добру путь!

Будівництво переробного комплексу

Нарешті дійшли до того, про що говорилося давно: при грамотному інженерному підході кращого місця, ніж ТЕЦ-2, немає, бо:
• поряд з містом, отже транспортні затрати мінімальні;
• достатня площа для будівельного майданчика;
• відсутність житлової забудови у безпосередній близькості;
• підведені інженерні комунікації, що мінімізує будівельні видатки;
• існує ТЕЦ з інфраструктурою, що дозволить видобувати тепло та електроенергію, зменшивши вартість переробки.

Відповідно скоротиться складова «сміттєвого» тарифу, яка у випадку переробки включатиме не тільки збір і вивезення сміття, а й плату за його переробку. Попутно скажемо, що саме сміття горіти не може внаслідок неоднорідної структури і низької калорійності. У всьому світі є таке поняття, як вартість переробки «на брамі», тобто вартість всього циклу переробки однієї тонни сміття.
Для тих, хто буде наводити приклад Швецїї, яка, мовляв, купує для спалення сміття по всій Європі, скажемо, що там воно використовується в якості додаткового, підкреслюю, додаткового (!!!), а не основного джерела енергії. Про інші причини охочі можуть почитати в спеціальній літературі, а не в белетристиці.
Усе це було зрозуміло і раніше, проте «нема пророка у своїй Вітчизні». Треба було французів за 600 тис. євро, щоб дійти такого очевидного висновку.

Який це завод?

Як він впливатиме на навколишнє середовище, адже перед його будівництвом треба буде контактувати з мешканцями ближніх сіл і відверто викладати переконливі аргументи, щоб не сталося так, як в Рясному.
Європейський досвід свідчить, що переробка складається з трьох етапів:
1) сортувальна лінія, де досортовується змішане сміття. Корисні компоненти (пластик, скло, папір) підуть на вторсировину, даючи невеличкий дохід, який однак не буде покривати затрат;
2) компостування, тобто перетворення відсортованих гниючих фракцій на перегній, який потім використовують як добриво. Після проходження цих двох етапів кількість сміття зменшується приблизно вдвічі, що вже є великим плюсом;
3) решта повинна поступати на спалювальну частину комплексу. Це, як правило, піроліз або інші методи. В результаті отримуємо теплову та електричну енергію і так званий RDF, або попіл залежно від методу спалювання. RDF – це матеріал, який потім можна використовувати як наповнювач асфальту в будівництві доріг.

Так от, найдорожча частина всього комплексу – спалювальна частина, яка є достатньо складною і повинна відповідати жорстким екологічним нормативам. Вона потребує серйозних інвестицій. На неї, можливо, слід оголосити конкурс, або самостійно розпочинати будівництво тільки після вводу в дію перших двох ліній.
Сортувальну і компостувальну лінії доцільно проектувати вже зараз, оскільки введення їх в дію значно дешевше і дозволить вдвічі скоротити сміттєву масу. Використання пресу (того, що тимчасово є в Рясному) дозволить значно зменшити об’єм, який все-таки треба захоронювати, доки не побудуємо спалювально-енергетичну установку.

Будівництво і введення в дію сортувально-компостувальної частини за розрахунками займе приблизно два роки. До того часу необхідно знайти тимчасовий полігон, куди вивозити спресоване і зважене сміття, адже дотепер ніхто толком не знає, скільки ж того сміття продукує Львів, адже оцінюють кількість ТПВ за нормами на кожного мешканця, а не за фактичною вагою. Це відкриває шлях до приписок і зловживань. Правда, зараз після багатьох наполягань вже прийнято і реалізується рішення про зважування зібраного і вивезеного сміття, що унеможливить приписки і дасть об’єктивну картину щодо кількості ТПВ, які продукує Львів.

Де брати гроші?

Проектування – з бюджету міста, будівництво – частково за рахунок кредитних ресурсів європейських структур, процес слід вести якомога швидше, що позбутися від «вивізного» фінансового тягаря та слави всеукраїнського «забруднювача».
Здається, ця справа також зрушила з місця, адже практично вже на виході техніко-економічне обґрунтування цього проекту. Залишилось профінансувати проектування та приступити до реалізації. Тут також важливе організаційне питання, а саме – призначення головного конструктора проекту, тобто людини, яка відповідатиме за реалізацію всього проекту і матиме для цього відповідні повноваження, надані міською радою.
А послідовність виглядає так:
1) два роки – проектування та будівництво сортувальної та компостувальної ліній. Протягом цього часу потрібно вивозити відповідним чином спресоване і упаковане в поліетилен для зменшення об’ємів сміття. Пакування, до речі, дасть змогу відсіяти «доброзичливців» з районів, які тихенько вивозять своє сміття під маркою львівського;
2) оголошення конкурсу на будівництво спалювально-енергетичної частини, або пошук джерел фінансування на її будівництво містом;
3) введення в дію перших двох ліній. Відповідно, кількість сміття, що вивозиять на полігони, скорочується вдвічі;
4) будівництво спалювально-енергетичної установки і введення її в дію. Кількість відходів для захоронення – мінімальна.
Інакшого шляху нема, бо втонемо у смітті і всі міські гроші підуть на вітер, а точніше – на смітник.

І, найголовніше, – активно і відверто працювати з мешканцями до початку робіт, а не після, щоб не наразитися на спротив через нерозуміння та недовіру. Всі повинні зрозуміти, що політичні ігрища пора завершувати і братися до роботи. Перекриття вулиць не допоможе і чарівник не прийде. А люди, побачивши професійний підхід до справи, відвертість та бажання зробити все як належить, потроху заспокояться і замість протестів будуть сприяти вирішенню проблеми.

Юрій Кужелюк, депутат Львівської міської ради від фракції «Громадянська позиція»